КЗ СЗШ№28

 





З історії традиційних свят

5 черв. 2020
Дні троїцького тижня називають «Зеленими святами». «Під час Зелених Свят цвіте жито і за народнім віруванням прокидаються мерці, виходять з води русалки. Люди квітчають свої житла клечанням і встеляють пахучими травами, дівчата вививають вінки»(Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис.) В «зелений тиждень» кожен день мав назву: «Завивання вінків», «Клечальна субота», «Клечальна неділя», «Русалки», «Проводи русалок», «Поминання мертвих» «Ой зів’ю вінки та на всі святки, Ой, на всі святки, усі празнички…» Вінок в українських обрядах є символом великої пошани, молодості, чистоти, незаплямованої краси. Вінок із живих квітів – це оберіг від злої напасті. У вінки дівчата вплітали конвалії, незабудки, васильки, чебрець і полин. В Клечальну неділю дівчата ворожили на довговічність батьків, сестер, братів і наречених. Ворожили на вінках, сплетених для кожного. Якщо вінок не засох – це на довге життя, а зів’ялі вінки кидали у воду: як попливе – щастя, а як потоне – біда. Всі хати ще звечора, в суботу, вбирали зеленним гіллям, а підлогу притрушували зеленою травою, васильками, чебрецем, канупером, полином. Не квітчати хату було гріх. Неділя Зеленого тижня це П’ятидесятниця – п’ятдесятий день після Великодня. В цей день, куди не подивишся, все зеленіє. Біля порога хати ставили зелені дерева, у хаті запашна зелень, на покуті кленове дерево, стіл накритий білою скатертиною, де поряд із хлібом та сіллю мала бути головна страва – смажена яєчня. В глечиках на столі і вікнах були квіти, які до цього дня не можна було заносити до оселі. Перед іконами горіла свічка або лампадка і все це навіває на серце почуття радості та благоговіння. В цей день хресним ходом ішли до криниць і кропили їх водою, захищаючись таким чином від «криничних русалок», в яких вірили наші пращури. У «Зелену суботу» здавна існує звичай поминати тих, що загинули безвісти десь на далеких дорогах у чужих невідомих краях, а таких у нас в Україні завжди було багато. Були це переважно козаки, а пізніше – вояки-герої, що гинули в боротьбі з ворогом за честь, волю і славу своєї батьківщини – України. Бублейник Н. М. – керівник шкільного етнографічного музею «Обереги»